"Лос колорадос". Чому георгіївська стрічка в руках Тимощука нічого не означає
Соцмережі і навіть ЗМІ збурила фотографія екс-гравця збірної України Анатолія Тимощука, де він 9 травня на Піскарьовському цвинтарі Санкт-Петербургу ніс букет гвоздик, перев'язаний так званою "георгіївською стрічкою". Народ дружно кинувся звинувачувати Тимощука у зраді, у підтримці країни-агресора і такому іншому. Але насправді всі ці звинувачення безглузді. І ось чому.
Ось фотогалерея цієї події. Подивіться уважно. Такий набір – гвоздики, обмотані "колорадкою", у кожного із представників "Зеніту". В тому числі й у іноземців, які про цей кремлівський проект, можливо, ніколи і не чули. Їм роздали ті квіти, вони їх поклали, поусміхалися на камеру, сфотографувалися з прихильницями – і поїхали у своїх справах. Для всіх цих Данні, Крішито та інших ця подія, скоріш за все, одна із необхідностей, пов'язаних із роботою в "Зеніті". І все.
Так, з Тимощуком інша справа. Він все-таки громадянин країни, на яку ідеологи "георгіївської стрічки" напали, у якої анексували частину території, з якою ведуть підступну і підлу війну. Це дещо змінює кут зору на світлину із Анатолієм. Тож – він міг відмовитися від "колорадки" чи просто зняти її і викинути (запхнути в кишеню, щоб її не було видно на фото)? Чи все-таки ні?
Ні. Не міг. Бо для цього потрібні певна внутрішня мужність і залізобетонна ідейність. Для цього треба бути азербайджанцем по відношенню до вірменина. Тобто – національне має стояти на першому місці, має керувати вчинками, які навіть будуть невигідними з практичної точки зору, як оця от (за лінком у попередньому реченні) відмова чинних чемпіонів Європи боротися за світовий титул, бо турнір проводиться на території країни-агресора, країни-окупанта.
Так от. Те, що у Анатолія немає цих – ідейності, мужності та іншого, цілком очевидно. І очевидно це стало аж ніяк не 9 травня 2017 року, а тоді, коли він повернувся до "Зеніту" працювати асистентом головного тренера першої команди. Це сталося, нагадаю, в березні 2017 року, через три роки після окупації Криму. Тобто тоді, коли уже всім, у кого в голові є хоч якогось розміру мозок, мало би дійти, що стосунки з Росією, навіть у спорті, є (скажу м'яко) не дуже етичними і не дуже прийнятними для українців.
Очевидно, Тимощуку не дійшло. Або гроші виявилися для нього важливішими. Або щось інше в Санкт-Петербурзі виявилося для нього важливішим. Не суть. Головне – він зробив свій вибір. Вибір, який тягне за собою купу різних кроків, які в Україні справедливо називають "зрадницькими". Але це необхідна частина його роботи. (Не забувайте, до речі, що "Зеніт" – мало того, що Росія, це ще й "Газпром". Системотворча держструктура.)
Тому обурюватися треба було тоді, в березні. А зараз – це лише логічний, підкреслюю, цілком логічний наслідок того кроку. А далі буде більше. Звісно, за потреби власника. Тобто – якщо накажуть, буде Анатолій і про "хунту" з "бандерівцями" розповідати чи якихось "розіп'ятих хлопчиків". Це ж тільки в байках спорт поза політикою – а в СРСР і путінській Росії спорт є невід'ємною частиною зовнішньої політики.
Так що нічого дивного чи несподіваного не відбулося. Тимощук працює в Росії –і, значить, на Росію. А гвоздики із "колорадкою" – це всього-на-всього один із елементів його роботи.
