Безглуздість і межа
Багато хто помітив в 12-му турі української Прем'єр-ліги один веселий інцидент. У матчі "Волинь"-"Дніпро", уже в доданий час, фан-сектор господарів проскандував… Втім, послухайте самі.
Раптом хто не розчув – то лунав там наступний текст: "Sieg Heil, Rudolf Heß, Hitler Jugend, SS".
А тепер поговоримо предметно. До речі, якщо ви думаєте, що я зараз буду розказувати вам, як це погано – то глибоко помиляєтеся. По-перше, про це розкаже відповідний Закон та Кримінальний кодекс (цікаво буде поспостерігати за тим, як футбольна влада відреагує, точніше, не відреагує на цей інцидент). А по-друге, нічого поганого тут немає. Тут все значно гірше – бо тупо.
Так-так, саме тупо. Ви вслухайтеся, вчитайтеся в цю кричалку. Там же немає ніякого смислу. Тобто її автори і виконавці, звісно ж, розкажуть, що отак і отак – але ми ж з вами не учора штани вдягнули. Тому цілком очевидно, що це лише красива кричалка, оболонка, під якою нічого немає.
Якби у всьому цьому був би якийсь сенс – це можна було б хоча б зрозуміти. Пояснити. Вибудувати якусь стратегію діалогу, дискусії, якусь лінію захисту/нападу. А так – про що говорити? У прекрасному фільмі "Окно в Париж" є один епізод з телефонною будкою. Ось він.
Логіка та сама. Точніше, її немає. Це як в шахах – де гросмейстер може програти аматору, бо він мислить системно, а проти нього "генератор випадкових чисел". Як можна будувати гру проти суперника, коли не знаєш, не розумієш, що він зробить наступного разу.
Та проблема в тому, що з цим треба щось робити. Бо є певні рамки, певні межі, які недопустимо перетинати. Просто за визначенням. Тому що. І всім притомним членам суспільства це зрозуміло без зайвих пояснень. От цей закон, який забороняє пропаганду комуністичного і нацистського режимів et cetera, він якраз і є таким поясненням. Поясненням, яке не можна обійти. Бо інакше – обійдуть. Обов'язково обійдуть. Доведено життям в цій країні.
Тому, повторюся, є речі, які мають бути заборонені. Можна так, як в США – неписаними правилами. (В Штатах взагалі багато чого тримається саме на цих неписаних правилах, тобто на загальній довірі суспільства і в суспільстві.) А можна так, як в Німеччині – формально, тобто згідно писаних законів. Чи тепер в Україні. Принаймні, формально. А порушення цих формальних приписів, воно зазвичай карається відповідними інструментами.
Повторюся – це не страшно, це навіть не гидко. Це тупо. І від цього найпечальніше – що фанатська складова нашого футболу, яка себе так прекрасно проявила і на Майдані, і в АТО (я не буду нагадувати очевидні речі, Гугл в поміч) – повертається до оцієї от тупості і безглуздості.
Втім… Справа в тому, що український футбол в цілому тупішає. Безглуздішає. От порівняйте УПЛ-2012/13 (останній повністю дореволюційний-довоєнний турнір) і нинішній. Зникла купа команд. Зникли фінансово потужні проекти. Зникли якісь яскраві, харизматичні персоналії. Залишилися два гранда, несподівана "Зоря" – а далі сіре одноманітне болото. Звісно, мені, як журналісту, цікаво спостерігати навіть за таким – цікаво, чим завершиться реконструкція "Дніпра", як довго протримається Ребров, чи зможе поборотися за ЛЧ Вернидуб, якою буде кар'єра в "Зірці" Друрі. Але все це – інтерес до красивого дівочого тіла, мертвого тіла лікаря чи патологоанатома. А не інтерес чоловіка до красивої, ефектної, яскравої жінки. В цьому різниця.
І саме тому у цій безглуздо-сірій масі навіть такі виходки не викликають особливих емоцій. Тільки печаль, що все аж настільки тупо. А так… Все одно футбол уже майже нікому не цікавий. То яка різниця, що і хто там скандує на майже порожньому луцькому стадіоні "Авангард", правда ж?
Але, повторюся, є речі, які навіть в таких умовах є неприпустимими. Принаймні, по закону. Федераціє, Прем'єр-ліго, аго-о-ов! Що скажете? ;)
