Зруйнована завіса Північної Кореї. Частина ІІІ
У 60-х роках XX століття культ Кім Ір Сена в Північній Кореї набув фантастичних масштабів. Перераховування лише одних його пишних титулів в численних книгах, присвячених масштабній фігурі диктатора, займало кілька речень. Великий Вождь, Сонце Нації, Залізний Всепереможний полководець, Маршал Могутньої Республіки, Запорука Звільнення Людства. Мабуть не було в історії людини, яку б прославляли більше, ніж Кім Ір Сена. Жителі КНДР, які досягали повноліття, отримували великий привілей: носити значок із зображенням сяючого Сонця Нації. Портрети вождя були ледь не на кожному кроці, хіба що за виключенням туалетів. Корейські посіпаки для того, щоб догодити диктатору, "прикрасили" чудові корейські гори, написами в яких славили Кім Ір Сена. Головним святом країни став його день народження (в 1997 році в культ вождя була вписана ще одна яскрава сторінка: в КНДР з’явився так званий календар чучхе. Природно, що початком літочислення стала найважливіша дата в історії країни – 15 квітня 1912 року, коли над Кореєю вперше зійшло Сонце Нації), в цей день пам’ятники вождю потопали у квітах, які несли вдячні корейці своєму живому божеству.
Дітям з молоком матері передавалася любов до вождя. Вже в садку розпочиналося вивчення біографії Кім Ір Сена, в школах та вишах пройдений матеріал закріплювався. Далі – більше: кожен кореєць повинен був завчити деякі найвідоміші праці класика. Все так само, як колись в одній шостій частині світу – діти дякували вождю за своє щасливе дитинство, а любов до Кім Ір Сена надихала героїв фільмів на здійснення подвигів. На відміну від усіх цих вигаданих ідеальних корейців, в 1966 році країна дійсно могла пишатися своїми героями.
Футболісти команди Чхолліма здивували всю Європу, оформивши дострокове повернення додому самої Скуадри адзурри. Проте корейці і не думали зупинятися на досягнутому. Їх зовсім не лякала ні Португалія, ні хвалена Чорна пантера – Еусебіу. До того ж в рукаві азіатів був ще один серйозний козир. На матч у Ліверпуль, для того щоб підтримати команду Чхолліма, вирушив солідний трьохтисячний десант вболівальників з Мідлсбро. Цей виїзд запам’ятався їм на все життя. 23 липня 1966 року на "Гудісоні" подали одну з найвишуканіших страв в історії чемпіонатів світу з футболу.
Звичайно ж цей матч за вивіскою поступався іншим чвертьфінальним протистоянням: СРСР – Угорщина, ФРН – Уругвай та Англія – Аргентина. Видавалося, що корейці стануть легкою здобиччю для Чорної пантери. Після гри з італійцями Північна Корея втратила одну зі своїх переваг – ефект несподіванки. Очевидно, що Лузитани, навчені гірким досвідом Скуадри адзурри, поставляться до корейців більш відповідально, аніж жителі Апеннін. Однак португальці розпочали матч, спустивши рукави. І миттєво за це поплатилися. Вже на першій хвилині коментатор ВВС Девід Коулмен прокричав: "Який шок!" Так британець відреагував на влучний постріл Пак Син Чжіна.
Протягом наступних двадцяти хвилин португальці підбирали відмички до воріт Лі Чхан Мьона. Підбирали, підбирали, а самі проґавили випад Лі Дон Уна, який поставив Лузитан на край прірви. На 22-й хвилині гри табло показувало 2:0 на користь андердога. Коулмен зауважив, що у португальців кепські справи, та важко собі уявити більш скрутне становище, ніж те, в якому опинилися Лузитани. Як показав час, він помилявся. Трибуни скандували "Легко! Легко! Ми хочемо третій!" Корейські чарівники вирішили не розчаровувати свою публіку і витягнули чарівну паличку. На 25-й хвилині рахунок став вже 3:0 на користь команди Чхолліма. Коулмен не приховував свого приголомшення. Тепер португальців могло врятувати лише диво. Очевидно, що гравці Північної Кореї вже бачили себе в фіналі, адже знали, що чудеса здатна творити лише одна людина. А вона залишилася на батьківщині. "Після третього гола ми подумали, що перемога у нас в кишені", – згадував Ян Син Кук. Вболівальники вимагали четвертого гола азіатів, та навіть Коулмен починав вірити в те, що це є можливим.
Проте в цей критичний момент Еусебіу взяв м’яч у свої ноги та почав шматувати захист корейців. Вже через дві хвилини він відіграв один м’яч. Скоро партнери теж прийшли на допомогу своєму лідеру. Оборона команди Чхолліма почала тріщати по швах. До того ж, азіати самі спрощували завдання португальцям. Очевидно, що будь-який європейський андердог за рахунку 3:0 на свою користь припаркував би біля своїх воріт автобус. А корейці продовжували діяти за принципом: краща оборона – атака. На 59-й хвилині матчу Колеман прокричав: Еусебіу – Північна Корея – 4:3. За словами Чорної пантери, це був кращий матч в його кар’єрі. За 10 хвилин до фінального свистка Аугушту добив корейців.
"Еусебіу був надзвичайним гравцем. Особливо йому вдавалися середні та дальні удари. Він був сильним, потужним та гнучким. Я не був настільки хорошим воротарем, щоб врятувати після його ударів. Саме тому я пропустив 5 голів" – згадував Лі той день, коли він став жертвою Чорної пантери. Незважаючи на поразку, Коулмен не шкодував компліментів на адресу азіатів: "Вболівальники в захопленні Північною Кореєю, адже вони грали серцем. Звичайно вони розчаровані через свою поразку, але вони досягли неймовірного успіху на цьому турнірі".
Довгий час подальша доля героїв англійського мундіалю була оповита туманом. Аж поки французький політолог П’єр Рігуло не розкопав інформацію про те, що на батьківщині усіх футболістів зустріли зовсім не як героїв, а відправили їх в табори. Пильні органи нібито пронюхали про те, що після виносу італійського тіла футболісти загуляли на вечірці, де добряче хильнули та чіплялися з непристойними пропозиціями до англійських леді. Очевидно, що такі вчинки заплямували світлий образ будівельників "найдемократичнішого" режиму. Караючої десниці уникнув лише головний кат Італії – Пак Ду Ік. Справа в тому, що він не був присутнім на вечірці, оскільки занедужав, а тому по завершенню мундіалю його відправили рубати ліс, а не в концтабір Йодок. Звичайно робота лісоруба – це не мед, але ж у порівнянні з пеклом Йодока, це просто чудове проведення часу. Цей концтабір з’явився в 1959 році. Звичайно ж КНДР всіляко вибілює Йодок та називає його тюремною колонією для кримінальних злочинців. Проте існують й зовсім інші свідчення. Кан Чхольхван, якому вдалося пройти всі кола йодокського пекла, згадує у своїх мемуарах таку історію.
"Нарешті, начальник табору встав та прочитав вирок засудженого. "Партія хотіла пробачити цього злочинця. Вона дала йому шанс виправитися тут, в Йодоку. Він не виправдав довіру партії та заслужив на смерть". Тиша, після чого ми почули крик засудженого з вантажівки: "Ви – вилупки! Я ні в чому не винен!" Раптово крики припинилися. Нещасний, якого вели на страту, зовсім не нагадував людину. Дивлячись на його розпатлане волосся, кров, синці, на витріщені очі, його легко було прийняти за тварину. І тут я звернув увагу на його рот. Так от як вони змусили його замовкнути. Вони забили йому рот камінням. Охоронці прив’язали засудженого до стовпа трьома мотузками: на рівні очей, грудей та живота. Коли вони відійшли, командир встав на своє місце поряд з розстрільною командою. "У зрадника Батьківщини – цільсь. Вогонь!" Зазвичай робили три залпи з відстані чотирьох з половиною метрів. Перший залп розривав верхню мотузку, вбивав засудженого, а його голова при цьому падала вперед. Другий залп розривав мотузку довкола грудей, від чого тіло вбитого нахилялося вперед. Третій розривав останню мотузку, після чого тіло людини падало до ями, яка знаходилася перед ним, яка і ставала його могилою. Це спрощувало процес похоронів".
Пак Син Чжін, автор двох голів у ворота Чилі та Португалії, теж на власній шкірі відчув тортури Йодока. Якось його звинуватили у крадіжці цвяхів та цементу. Проте Пак заперечував свою причетність до цього злочину. Йому не повірили, але бомбардир не хотів бути цапом-відбивайлом та відправив охоронця в нокаут. Адміністрація табору оцінила боксерські навики Пака трьома місяцями карцеру. Вже згаданий Кан Чхольхван вважає справжнім дивом те, що одному з героїв англійського мундіалю вдалося вижити в Йодоку.
На початку 2000-х років британський режисер Деніел Гордон звернувся до керівництва КНДР з проханням дозволити йому в’їзд в країну та дати можливість зняти фільм про команду Чхолліма. Несподівано для нього самого він отримав дозвіл. Версія викладена у стрічці Гордона The Game оf Their Lives кардинально відрізняється від того, що написав Рігуло. Режисеру навіть вдалося знайти бармена, який обслуговував корейців на тій фатальній вечірці. Він підтвердив, що того дня азіати пили дуже багато та навіть видудлили весь місячний запас… содової. Згідно з версією Гордона після повернення додому футболісти стали національними героями, а газети сперечалися у вигадуванні компліментів для футболістів команди Чхолліма. Пак вважався спортсменом номер 1 в країні. Коли його зупиняли за перевищення швидкості, то побачивши в правах легендарне ім’я, віддавали честь та відпускали.
Коли на початку 2000-х років Сюзанна Кларк стала першою британською оперною співачкою, яка дала концерт в найзакритішій країні світу, вона ніяк не могла второпати, чому посмішка з’являлася на обличчях корейців при згадці міста Мідлсбро. Вона не знала, що в 1966 році в цьому місті Північна Корея була нанесена на футбольну карту світу.
