Зруйнована завіса Північної Кореї. Частина І
В 1960-х роках в Північній Кореї відбувалося утвердження власних методів організації виробництва, культурних та моральних цінностей. Розпочиналася пропаганда ідей "чучхе" (самобутності), підкреслення переваг усього корейського над закордонним. В промисловості дебютувала тзанська система роботи, яка повністю відкидала будь-які форми матеріальної зацікавленості. Структура економіки нагадувала армію. Наприклад, в шахтарів був введений поділ на чоти, роти, батальйони. Також в гірників існували звання аналогічні військовим. В ті часи режим Кім Ір Сена посідав "почесне" перше місце за масштабом діяльності репресивних органів.
Усе населення країни розбили на групи по кілька десятків людей, які проживали в одному кварталі чи будинку. Їх пов’язали круговою порукою, до того ж "староста" групи мав практично необмежену владу над своїми підлеглими. Зокрема, лише за погодженням з начальником кореєць міг запросити до себе людину з іншої провінції. В КНДР категорично заборонялося вільне пересування країною. Дозвіл на поїздку в сусідню провінцію можна було отримати лише за погодженням служби безпеки. Однак за цим дозволом мало хто звертався. А ті, хто звертався, часто зникали. Досі невідомо, скільки тоді в Кореї було політв’язнів. Згідно з оцінками даних аерофотозйомки концтаборів з космосу та висотних літаків-розвідників, число цих нещасних варіювалося від 100 до 120 тисяч осіб. (при населенні в 11 млн. людей). В 60-х роках в країні часто практикувалися публічні страти – розстріли на стадіонах. На щастя, на стадіонах також грали у футбол.
Згідно з чутками, та сама легендарна збірна з’явилася завдяки Великому вождю. За його наказом спеціалісти відібрали 50 кращих гравців, які два роки шалено тренувалися в таборі в горах. Там футболістів ізолювали від зовнішнього світу. Їм залишалося лише виконувати настанову іншого вождя: вчитися, вчитися, вчитися грати в футбол. Дорога для корейців на англійський мундіаль виявилась напрочуд легкою. На їхньому шляху на Острів стояла лише збірна Австралії. Напередодні кваліфікації FIFA на три континенти – Африку, Австралію та Азію виділила аж одне місце. Представники Чорного континенту швидко дали задню. Серед азіатів теж нікого не тішила перспектива поїхати в Європу. Зрештою залишилися лише двоє бажаючих пройти відбір: Північна Корея та Австралія. Сокерруз активно готувалися до матчів та зіграли два поєдинки з аматорськими колективами. В цих іграх австралійці здобули вражаючі перемоги – 17:0 та 26:0. Після таких результатів вони думали бумерангами закидати корейців. Однак не так сталося, як гадалося. 20 листопада в столиці Камбоджі – Пномпені азіати знищили австралійців 6:1. Через декілька днів корейці вже виявились не настільки голодними до перемоги та обмежилися скромними 3:1. Таким чином КНДР вперше виборола путівку на футбольний мундіаль. Кім Ір Сен міг бути задоволеним, і це було для гравців найважливішим.
В 1966 році про збірну КНДР було відомо настільки мало, ніби вони звалилися з Місяця. Після Корейської війни країна опинилася в повній міжнародній ізоляції. Перед Британським Форін офісом виникла проблема. Великобританія не визнавала Північну Корею, а тому не мала жодного бажання приймати в себе "прибульців з Місяця". Довелося проявляти координацію еквілібриста. Корейців слід було гостинно прийняти, але при цьому не дати жодного приводу для звинувачень в тому, що Острів’яни нібито визнали країну, якою правив "найдемократичніший" вождь.
Звичайно ж, ніхто з організаторів мундіалю не думав називати незваного гостя ЧС – Корейською Народно-Демократичною Республікою, використовувалася назва Північна Корея. А ось прапор обіцяв стати серйозною проблемою. Якщо не піднімати стяг Північної Кореї, то тоді довелося б зробити те саме по відношенню і до прапорів всіх інших учасниць. Це могло спричинити міжнародний скандал, чого аж ніяк не хотіли британські чиновники. Місцевим дипломатам довго довелося пояснювати південнокорейському уряду, що підняття прапору Північної Кореї зовсім не є автоматичним визнанням Північною Кореї Великобританією. Азіати вдали вигляд, що вони повірили та проковтнули цю гірку для себе пігулку. Чергову мороку організаторам додали гімни. Зрештою, і тут британці проявили винахідливість. Гімни виконували лише перед першим матчем, в якому грали Англія та Уругвай і перед останнім, в якому, звичайно ж, 100-відсотково не мала брати участь Північна Корея.
Гравці КНДР не звернули уваги на відсутність гімну, їм було достатньо і того, що вони побачили свій прапор в англійському небі. Жереб не пошкодував збірну Кореї та підкинув їй – дворазового чемпіона світу – збірну Італії, бронзового призера попереднього мундіалю – Чилі та завжди потужну команду Радянського Союзу. В такій компанії азіати мали стати хлопчиками для биття. Проте корейці і не думали здаватися на милість переможцям. Вони навіть придумали бойову пісню "Команда Чхолліма", яка мала допомогти їм на англійських полях.
Ми несемо на плечах честь своєї країни.
Ми – славні футболісти Чхолліма
Ми переможемо навіть найсильнішу команду
І покажемо всім, хто ми такі…
Чхолліма це – легендарний кінь, корейський аналог Пегаса. Він міг за один день долати відстань в тисячу лі. Чхолліма довго шукав того, хто міг би його приручити, однак так і не знайшов, після чого полетів в небо. За часів Кім Ір Сена в країні розпочався рух Чхолліма, який став аналогом Стаханівського. Мудрий вождь закликав народ іти вперед темпами Чхолліма. На честь коня назвали одну з ліній метро, кілька моделей тролейбусів та спорудили величезну статую висотою 46 метрів. Зважаючи на дату відкриття цього монументу – 15 квітня 1961 року, Кім Ір Сен, мабуть, сподівався, що скакун згодом довезе країну в космос.
Однак прославили Чхолліма саме футболісти, які на англійському мундіалі зробили одну з найбільших сенсацій в історії чемпіонатів світу. І дійсно, на турнірі 1966 року Північна Корея сягнула таких великих висот, як і міфічний кінь, та показала усім, що вона вміє грати в футбол. В делегацію Північної Кореї входили 74 людини. Крім команди, в Англію полетіли: охорона, тренери, медики, кухарі та знімальна група, яка мала зафіксувати подвиги гравців. А якщо з досягненнями не складеться? То Кім Ір Сен все побачить на власні очі та прийме міри. Футболісти розуміли, що незважаючи на те, що вони за кордоном, влада все бачить. Саме тому вони приїхали в Англію як на війну.
Команда Чхолліма зупинилася в робітничому місті Мідлсбро. Тимчасова батьківщина зробить великий внесок у корейську казку на англійському мундіалі. Хоча спочатку азіатські футболісти, звичайно ж, не могли навіть мріяти про те, що їх підтримуватимуть британські буржуї. "Ми пам’ятали про їхню участь в Корейській війні. Тобто ми були для них – ворогами", – згадував гравець тієї збірної Пак Ду Ік. Англійська преса теж не забувала лякати своїх громадян жахіттями корейського комунізму. Однак мер Мідлсбро виявився хорошим господарем, та вирішив гостинно прийняти навіть таких гостей. Він закликав мешканців міста забути про політику, та поставитися до них, як до друзів, а не як до озброєних до зубів ворогів. Корейців поселили у новісінькому готелі. Тренування азіатів відбувалося на майданчику, який належав нафтохімічному заводу. У дебютному матчі Пн. Корея зустрічалася зі своїм старшим братом – Радянським Союзом. Перший млинець виявився для корейців глевким. Середній зріст команди Чхолліма був 162 сантиметри. Цей недолік і вирішили використати радянські футболісти. Вони просто задушили масою здохлих корейців.
По ходу матчу азіати неодноразово корчилися від болю на газоні стадіону після того, як їх приголубив гравець радянської команди. Інколи на полі траплялися сутички, які ледве не переросли в масштабну бійку. Проте ця грубість в подальшому зіграла на руку корейцям. Саме тоді англійські вболівальники вперше почали підтримувати їх. Однак в першому матчі цей допінг не допоміг команді Чхолліма. "Ми нічого не могли вдіяти з диким радянським стилем гри", – згадував Пак Ду Ік. Корейці програли 0:3 і нікого нічим не здивували. В наступних зустрічах вони мали отримати ще два бублика та їхати додому. Де на них чекав люблячий Кім, який не погладив би по головах футболістів за таку рекламу корейського футболу. Можливо, саме страх допоміг команді налаштуватися на ігри з Чилі та Італією. Пак Ду Ік стверджував, що після матчу з Радянським Союзом команда отримала впевненість в собі, адже переконалася, що по грі вона не дуже поступалася одному з важковаговиків світового футболу.
Також корейці мали виконати "прохання" вождя, який перед поїздкою в Англію благословив своїх футболістів: "В сучасному футболі домінують європейські та латиноамериканські команди. Як представників Азії та Африки я закликаю Вас виграти один матч, а краще два". Звичайно ж, футболісти не могли підвести Кім Ір Сена. У другому турі четвертої групи корейці зустрічалися з чилійцями. Поразка в цьому матчі означала смертний вирок для команди Чхолліма. Тому вони вийшли на нього, як на останній бій. Гра проходила в Мідлсбро, що звичайно ж, було на руку корейцям. Вони почували себе як вдома. Мабуть навіть краще, тому що корейським вболівальникам на батьківщині забороняли показувати неймовірні емоції, потрібно було завжди пам’ятати про високоморальний образ чучхе. Жителі "найдемократичнішої" країни світу могли бути дикими лише тоді, коли показували свою любов до Кім Ір Сена.
По ходу матчу азіати нічим не поступалися чилійцям, але пропустили з пенальті на 26-й хвилині. З кожною наступною команда Чхолліма наближалася до ганебного вильоту. Корейці пішли на штурм воріт латиноамериканців, але усі їхні намагання були такими ж ефективними, як спроби носити воду в решеті. Через дві хвилини пролунає фінальний свисток і Корея вилетить з турніру. Так, вважали майже всі, але не Чхолліма. Пак Син Чжін забив такий необхідний гол, який, як тоді видавалося, лише на один матч відтермінував неминучий виліт. "Перед тим як відзначитись, я бачив натовп, який розмахував нашими прапорами та кричав: "Корея! Це надихало нас", – згадував герой поєдинку.
"Для нас до сих пір залишається загадкою, чому вболівальники Мідлсбро настільки несамовито підтримували нас", -задавалися запитанням гравці збірної КНДР.
Один з фанів Боро так пояснив свою любов до корейців. "Вони демонстрували атакуючий футбол, та були такі милі, мініатюрні та схожі на жокеїв. Це не заважало їм вправно давати собі раду з м’ячем. Я думаю, що всі були дуже здивовані цим. В корейців був дуже оптимістичний підхід до гри. Вони взагалі не захищалися, а діяли за принципом: краща оборона – атака. Зрозуміло, що така гра не могла залишити вболівальників байдужими". Наступного дня мер Мідлсбро влаштував прийом на честь футболістів Північної Кореї. Наприкінці прийому Чхолліма на знак подяки вирішили заспівати пісню про дружбу. Так корейці підібрали черговий ключик до англійських сердець. Футбол зумів зробити практично неможливе: зруйнувати залізну завісу, якою КНДР відгородилася від усього світу.
Далі буде...
